ПРОВАНС З ДИМКОМ АБО ХТО В ДЖУНГЛЯХ ХАЗЯЙКА

По камінню сільської дороги жваво підстрибувала сумка-візочок. Поруч рухався її додаток: худорлява, але приваблива дама невисокого зросту та незрозумілого віку.

Її лице було прикрите широкими полями капелюха, і одразу було видно, що дама з міста.

Підбори туфель то й діло зіскакували з кривого каменя, змушуючи ліву руку злітати вгору. Балансувати рівновагу вдавалося погано. Але Лера йшла вперед, бо реверсного ходу в її життєвій програмі не існувало.

Перши враження, навіть не видно що там є льох

Дядько Петро, побачивши нову сусідку, розчаровано зітхнув і прорік:

— "Та вона тут довше двох тижнів не витримає!".

Але тітка Тамара, як і личить мудрій жінці, привітливо посміхнулася...

Сусіди виявилися добрими людьми — дозволили користуватися своїм колодязем.

"Не про це я мріяла…" — констатувала Лера та озирнулася навкруги.

Ззовні будиночок був маленький та крівий. Загалом, виглядав так, ніби збирався втекти з цієї ділянки раніше за нову господарку. Будувався він старими хазяями як тимчасове житло, але простояв рівно стільки, скільки Лері років.

Стеля була… і вже це було добре. Руки вгору не підняти, але ж 180 сантиметрів! На цілих 13 вище, ніж голова Лери.

"Хочь в стелю макитрою не битимуся" — вона потерла гулю на лобі, яку отримала, коли заходила в будинок та не вклонилася одвірку.

Перша ніч у новому будинку була неспокійною. Паркану не було, а отже, будь-хто міг підійти й зазирнути у вікно. Від цього ставало якось моторошно. Втім, ніч була тихою та спокійною.

Настав ранок. Лера вийшла на ганок — і на мить втратила мову.

Величезна береза, безкрайня блакить та золотавий світанок…

"Який простір…" — подумала Лера, згадавши тісну київську гостинку.

Та радість була недовгою — ноги втрапили в кропиву. Через годину з’ясувалося що у Лери на неї алергія.

Це зілля було скрізь. За тридцять років без господарів стара слива дала стільки порослі, що утворилися справжні джунглі. У їхньому затінку ця пекуча рослина почувалася королевою.

"Цей двір затісний для двох королев… Або я, або кропива."

Ще через годину Лера вирушила в райцентр, а повернулася з садовою пилкою, їжею та банкою фарби.

Вона була розлючена й голодна.

Електрики в будинку не було. Тому перший час Лера готувала у дворі на вогнищі. Гілки розпалювалися погано, а вітер завжди дув у бік Лери.

Задоволення пити каву було сумнівним, а сама Лера пахла так, ніби влаштувала ритуальне очищення від злих духів.

Наступної весни на місці порослі з'явилися зелені куртинки, але їх Лера видалила вже лопатою.

А ще вона не могла дозволити собі жити в місці, схожому на декорації до фільму "Апокаліпсис".

Вже наступного дня стеля та стіни сяяли білим. Вікно та підлога набули кольору шоколаду.

Старе металеве ліжко мігрувало з сараю до хати, але відмовлялося вписуватися у її простір. Тож довелося пофарбувати та розташувати всупереч здоровому глузду.

Відтак у кутку знайшлося місце й для невеличкого столика.

Ще дві шторки — і вуаля…

Зробити «цукерочку» з будь-чого Лера вміла завжди…

У маленькій кімнатці навіть стало затишно… якщо заплющити одне око та трохи примружити друге.